Як відомо, інклюзивне (від англ. іnclusion - включення) навчання - це пріоритетний напрям сучасної освітньої політики. За словами експерта з питань інклюзії в Україні - доктора педагогічних наук Алли Анатоліївни Колупаєвої – досвід впровадження інклюзивного навчання показує, що інтегрування дітей з порушеннями психофізичного розвитку у загальноосвітні установи - це світовий процес, в який залучені всі високорозвинені країни.На законодавчому рівні ця тема вже практично вирішена і в Україну. Але всі, хто обізнаний з реальним станом справ, мало вірять в успіх інклюзії найближчим часом, так як на шляху втілення ідеї навчання дітей з аутизмом в загальноосвітніх закладах стоять серйозні, іноді нездоланні перешкоди, серед яких:
Ідеологічний консерватизм. Традиційно в нашому суспільстві прагнули до так званої сегрегації (від лат. segregatio - відділення) по відношенню до інвалідів, ізолювання їх з дитинства від інших, здорових членів суспільства. При цьому зрозуміло, що, як будь-яка сегрегація – це політика примусового відділення, дискримінації (в даному випадку - людей з вадами розвитку). От і залишається відоме упередження в суспільстві, в тому числі - серед батьків здорових дітей, що не можна допустити перебування в одному класі звичайних і «особливих» дітей;
Організаційна неспроможність, непристосованість шкіл, їх освітньої стратегії і тактики до потреб учнів з порушеннями психофізичного розвитку
Методична безпорадність, відсутність адаптованих навчальних програм і планів
Непідготовленість кадрів, некомпетентність щодо методів і форм, засобів і прийомів навчання
Неузгодженість дій медичних, спеціально-психологічних та педагогічних служб, які покликані надавати допомогу і підтримку людям з особливостями психофізичного розвитку.
Про труднощі реалізації інклюзивних процесів у нашому суспільстві можна казати щодо усіх категорій дітей. Але діти з аутизмом – це справжній камінь спотикання інклюзивної освіти. Чому ж так відбувається?
Спілкування з педагогами дошкільних та шкільних навчальних закладів приводить до висновку про те, що аутичних дітей бояться й не знають, що з ними робити.
Аутисти дозволяють побачити стереотипність мислення і обмежений поведінковий репертуар педагогів.
«Ви уявляєте, - скаржиться вихователь дитячого садка, - вона (дитина з розладами аутичного спектра трьох років) приходить до групи, знімає тапочки і всі діти за нею теж починають знімати тапочки!»
«Я пояснюю матеріал, а вона (дитина з аутизмом 7 років) встає, підходить до дошки і починає щось своє черкати! Ну що мені робити? - Обурюється вчителька молодшої школи»
І це - відносно нешкідливі прояви аутистів. Тут можна придумати десять варіантів дієвої реакції педагога, спрямованої на контакт з дитиною і обігравання того, що відбувається, і це, безсумнівно, матиме для неї розвивальний ефект.
А що казати, коли дитина пронизливо верещить, вилучає найсприятливіший момент, щоб вирватися з класу, б'є чи кусає себе, падає на підлогу тощо. І при цьому - в інтелектуальному сенсі - на голову вище своїх однокласників. А батьки дивуються - як же так, п'ять років дитина займалася в індивідуальному режимі з логопедом, дефектологом і психологом, а вчитися в школі не може. І педагогічний колектив школи спрямовує дитину в міську психоневрологічну лікарню № 1 імені Павлова для висновку, чи научувана дитина. Результат обстеження відомий - дитина ненаучувана.
Необхідно знати, що в контексті підготовки дитини до школи недостатньо займатися формуванням навчальних навичок. Не менш важливим є розвиток так званого соціального інтелекту, здатності розуміти людей і орієнтуватися в соціальних ситуаціях, що обумовлює успішність соціальної взаємодії. Для аутистів - це життєво необхідно!
На нашу думку, діти з аутизмом принципово відрізняються від дітей будь-якої іншої категорії саме відсутністю соціальних якостей. Тому організовувати для них соціальну ситуацію, багату спілкуванням і різноманітними формами взаємодії - це справжнє розвивальне середовище (на відміну від індивідуальних форм навчання, що підтримують аутичність дитини).
Зрозуміло, для того, щоб аутична дитина витримувала присутність інших людей поруч з собою, її треба підготувати:
• розвинути у неї почуття безпеки, а потім - довіри до світу людей;
• налагодити з нею спілкування хоча б через один інформаційний канал (орган почуттів) - зоровий, слуховий, тактильний (дотики), жестовий, словесний;
• звертати увагу на її стан й усіма можливими способами знімати напругу, досягати розкутості і одночасно - організовувати, мобілізувати психомоторну сферу як основу розвитку психіки.
Чим далі, тим більше ми знаходимо підтвердження того, що несформованість базових психомоторних функцій у аутистів (насамперед - нерівномірність тонусу) є головною перешкодою на шляху успішного їх розвитку та навчання. І якщо аутичну дитину, що знаходиться в напруженому стані, навчати інтелектуальним навичкам, вона все одно залишиться неадаптованою до зовнішнього світу, і потік різноманітної інформації буде для неї постійним стресовим фактором, що не дає виявлятися її багатим можливостям.
Звичайно, до соціалізації дитини треба привчати поступово. Спочатку це може бути спілкування з однією дитиною, при цьому дорослі налаштовані м'яко, але послідовно звертати увагу діток одна на одну, щоб вони привчалися помічати одна одну, відчувати, чути, робити щось разом. І все це відбувається на приємному для дітей тлі, який стосується і музичного супроводу, й ігрового наповнення - все має бути продумано і підготовлено так, щоб мало розвивальний сенс. Поступово дітей можна і потрібно вводити в групу, при цьому, не слід відразу примушувати дитину робити те, що інші дітки. Важливо, щоб їй тут сподобалося, щоб стало привабливо і цікаво.
Тут можна провести паралель і з навчальними заняттями в школі. За нашими спостереженнями, дітей з аутизмом, які зараз у школі, на жаль, не вміли свого часу правильно підготувати й адаптувати до навчального процесу, не на те звертали увагу, простими словами - неправильно розвивали. Тому більшість з них переводять на індивідуальну форму навчання і цим обмежують їх причетність до школи.
Але розвивальним середовищем для них була б можливість відвідувати хоча б деякі заняття з іншими дітками - це може бути малювання, фізкультура чи музика, участь в святкових виставах, загальношкільних заходах. Така участь могла б стати для дитини з аутизмом частковою інклюзією, початком її поступового долучення до світу людей.
Відома практика розвинених країн, коли кожну дитину з аутизмом на заняттях супроводжує підготовлений помічник. При цьому, як ми вже знаємо, ця закріпленість не є жорсткою - це певний етап у процесі інтеграції дітей з аутизмом в колектив.
Так, у Центрі розвитку дитини з аутизмом Асоціації «СОНЯЧНЕ КОЛО» однією з характерних ознак корекційно-розвивального процесу стало закріплення за кожною дитиною психолога (педагога) - провідника, який сприяв розкриттю її потенціалу, допомагав долучатися до занять і «пробудовував» її комунікацію. І ось на певному етапі ведучі занять звернули увагу, що діти підготовчої групи (6-7 років) вже здатні ефективно працювати і без провідників, при цьому у ведучого залишається помічником один з фахівців (тобто та модель, яку на законодавчому рівні пропонують для спеціальних класів - учитель та асистент вчителя).
Наша мета - адаптувати дітей з розладами аутичного спектра до життя. Для цього ми бачимо свою місію у створенні передумов для їхнього інклюзивного навчання. Коли відбуваються очевидні зміни на рівні цілісного розвитку дитини, ми просимо батьків шукати садок (школу), де для дитини відкривався би простір соціалізації, при цьому - за необхідності - продовжуємо займатися з нею в корекційно-розвивальному ключі.
Зараз - час впливати на формування умов для інклюзивної освіти аутистів. Ми намагаємося вносити свій посильний внесок: закінчуємо Комплексну програму дошкільного навчання дітей з аутизмом, проходить ліцензування розроблена нами Програма курсів підвищення кваліфікації фахівців спеціальних загальноосвітніх установ за спеціалізацією «Психолого-педагогічна корекція аутизму» (на базі Інституту спец. педагогіки НАПН Україні); ініціюємо експериментальну роботу районного масштабу по інклюзії дітей з порушеннями загального розвитку (в тому числі - аутизмом).
У зв'язку з погано поставленою інформацією і в Україну в цілому, і в Києві зокрема, пропонуємо всім, у кого є досвід вдалої (чи невдалої) інклюзії / інтеграції дітей з аутизмом в освітнє середовище, хто хоче долучитися до цього процесу, у кого є ідеї, пропозиції, побажання, питання ... виходьте на зв'язок! Разом ми дуже багато чого зможемо зробити! Надіслані Вами матеріали можна оформити як статті, інформаційні повідомлення, плани тощо в контексті підготовки суспільства, з одного боку, та дітей з аутизмом - з іншого, до успішної інклюзії.
Тетяна Скрипник,
д.п.н., зав. лаб. коррекції розвитку дітей з аутизмом
Інституту спец. педагогіки НАПН Україні, координатор програм для дітей, батьків і фахівців Центру розвитку аутичної дитини Асоціації „СОНЯЧНЕ КОЛО”, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
Ідеологічний консерватизм. Традиційно в нашому суспільстві прагнули до так званої сегрегації (від лат. segregatio - відділення) по відношенню до інвалідів, ізолювання їх з дитинства від інших, здорових членів суспільства. При цьому зрозуміло, що, як будь-яка сегрегація – це політика примусового відділення, дискримінації (в даному випадку - людей з вадами розвитку). От і залишається відоме упередження в суспільстві, в тому числі - серед батьків здорових дітей, що не можна допустити перебування в одному класі звичайних і «особливих» дітей;
Організаційна неспроможність, непристосованість шкіл, їх освітньої стратегії і тактики до потреб учнів з порушеннями психофізичного розвитку
Методична безпорадність, відсутність адаптованих навчальних програм і планів
Непідготовленість кадрів, некомпетентність щодо методів і форм, засобів і прийомів навчання
Неузгодженість дій медичних, спеціально-психологічних та педагогічних служб, які покликані надавати допомогу і підтримку людям з особливостями психофізичного розвитку.
Про труднощі реалізації інклюзивних процесів у нашому суспільстві можна казати щодо усіх категорій дітей. Але діти з аутизмом – це справжній камінь спотикання інклюзивної освіти. Чому ж так відбувається?
Спілкування з педагогами дошкільних та шкільних навчальних закладів приводить до висновку про те, що аутичних дітей бояться й не знають, що з ними робити.
Аутисти дозволяють побачити стереотипність мислення і обмежений поведінковий репертуар педагогів.
«Ви уявляєте, - скаржиться вихователь дитячого садка, - вона (дитина з розладами аутичного спектра трьох років) приходить до групи, знімає тапочки і всі діти за нею теж починають знімати тапочки!»
«Я пояснюю матеріал, а вона (дитина з аутизмом 7 років) встає, підходить до дошки і починає щось своє черкати! Ну що мені робити? - Обурюється вчителька молодшої школи»
І це - відносно нешкідливі прояви аутистів. Тут можна придумати десять варіантів дієвої реакції педагога, спрямованої на контакт з дитиною і обігравання того, що відбувається, і це, безсумнівно, матиме для неї розвивальний ефект.
А що казати, коли дитина пронизливо верещить, вилучає найсприятливіший момент, щоб вирватися з класу, б'є чи кусає себе, падає на підлогу тощо. І при цьому - в інтелектуальному сенсі - на голову вище своїх однокласників. А батьки дивуються - як же так, п'ять років дитина займалася в індивідуальному режимі з логопедом, дефектологом і психологом, а вчитися в школі не може. І педагогічний колектив школи спрямовує дитину в міську психоневрологічну лікарню № 1 імені Павлова для висновку, чи научувана дитина. Результат обстеження відомий - дитина ненаучувана.
Необхідно знати, що в контексті підготовки дитини до школи недостатньо займатися формуванням навчальних навичок. Не менш важливим є розвиток так званого соціального інтелекту, здатності розуміти людей і орієнтуватися в соціальних ситуаціях, що обумовлює успішність соціальної взаємодії. Для аутистів - це життєво необхідно!
На нашу думку, діти з аутизмом принципово відрізняються від дітей будь-якої іншої категорії саме відсутністю соціальних якостей. Тому організовувати для них соціальну ситуацію, багату спілкуванням і різноманітними формами взаємодії - це справжнє розвивальне середовище (на відміну від індивідуальних форм навчання, що підтримують аутичність дитини).
Зрозуміло, для того, щоб аутична дитина витримувала присутність інших людей поруч з собою, її треба підготувати:
• розвинути у неї почуття безпеки, а потім - довіри до світу людей;• налагодити з нею спілкування хоча б через один інформаційний канал (орган почуттів) - зоровий, слуховий, тактильний (дотики), жестовий, словесний;
• звертати увагу на її стан й усіма можливими способами знімати напругу, досягати розкутості і одночасно - організовувати, мобілізувати психомоторну сферу як основу розвитку психіки.
Чим далі, тим більше ми знаходимо підтвердження того, що несформованість базових психомоторних функцій у аутистів (насамперед - нерівномірність тонусу) є головною перешкодою на шляху успішного їх розвитку та навчання. І якщо аутичну дитину, що знаходиться в напруженому стані, навчати інтелектуальним навичкам, вона все одно залишиться неадаптованою до зовнішнього світу, і потік різноманітної інформації буде для неї постійним стресовим фактором, що не дає виявлятися її багатим можливостям.
Звичайно, до соціалізації дитини треба привчати поступово. Спочатку це може бути спілкування з однією дитиною, при цьому дорослі налаштовані м'яко, але послідовно звертати увагу діток одна на одну, щоб вони привчалися помічати одна одну, відчувати, чути, робити щось разом. І все це відбувається на приємному для дітей тлі, який стосується і музичного супроводу, й ігрового наповнення - все має бути продумано і підготовлено так, щоб мало розвивальний сенс. Поступово дітей можна і потрібно вводити в групу, при цьому, не слід відразу примушувати дитину робити те, що інші дітки. Важливо, щоб їй тут сподобалося, щоб стало привабливо і цікаво.
Тут можна провести паралель і з навчальними заняттями в школі. За нашими спостереженнями, дітей з аутизмом, які зараз у школі, на жаль, не вміли свого часу правильно підготувати й адаптувати до навчального процесу, не на те звертали увагу, простими словами - неправильно розвивали. Тому більшість з них переводять на індивідуальну форму навчання і цим обмежують їх причетність до школи.
Але розвивальним середовищем для них була б можливість відвідувати хоча б деякі заняття з іншими дітками - це може бути малювання, фізкультура чи музика, участь в святкових виставах, загальношкільних заходах. Така участь могла б стати для дитини з аутизмом частковою інклюзією, початком її поступового долучення до світу людей.
Відома практика розвинених країн, коли кожну дитину з аутизмом на заняттях супроводжує підготовлений помічник. При цьому, як ми вже знаємо, ця закріпленість не є жорсткою - це певний етап у процесі інтеграції дітей з аутизмом в колектив.
Так, у Центрі розвитку дитини з аутизмом Асоціації «СОНЯЧНЕ КОЛО» однією з характерних ознак корекційно-розвивального процесу стало закріплення за кожною дитиною психолога (педагога) - провідника, який сприяв розкриттю її потенціалу, допомагав долучатися до занять і «пробудовував» її комунікацію. І ось на певному етапі ведучі занять звернули увагу, що діти підготовчої групи (6-7 років) вже здатні ефективно працювати і без провідників, при цьому у ведучого залишається помічником один з фахівців (тобто та модель, яку на законодавчому рівні пропонують для спеціальних класів - учитель та асистент вчителя).
Наша мета - адаптувати дітей з розладами аутичного спектра до життя. Для цього ми бачимо свою місію у створенні передумов для їхнього інклюзивного навчання. Коли відбуваються очевидні зміни на рівні цілісного розвитку дитини, ми просимо батьків шукати садок (школу), де для дитини відкривався би простір соціалізації, при цьому - за необхідності - продовжуємо займатися з нею в корекційно-розвивальному ключі.
Зараз - час впливати на формування умов для інклюзивної освіти аутистів. Ми намагаємося вносити свій посильний внесок: закінчуємо Комплексну програму дошкільного навчання дітей з аутизмом, проходить ліцензування розроблена нами Програма курсів підвищення кваліфікації фахівців спеціальних загальноосвітніх установ за спеціалізацією «Психолого-педагогічна корекція аутизму» (на базі Інституту спец. педагогіки НАПН Україні); ініціюємо експериментальну роботу районного масштабу по інклюзії дітей з порушеннями загального розвитку (в тому числі - аутизмом).
У зв'язку з погано поставленою інформацією і в Україну в цілому, і в Києві зокрема, пропонуємо всім, у кого є досвід вдалої (чи невдалої) інклюзії / інтеграції дітей з аутизмом в освітнє середовище, хто хоче долучитися до цього процесу, у кого є ідеї, пропозиції, побажання, питання ... виходьте на зв'язок! Разом ми дуже багато чого зможемо зробити! Надіслані Вами матеріали можна оформити як статті, інформаційні повідомлення, плани тощо в контексті підготовки суспільства, з одного боку, та дітей з аутизмом - з іншого, до успішної інклюзії.
Тетяна Скрипник,
д.п.н., зав. лаб. коррекції розвитку дітей з аутизмом
Інституту спец. педагогіки НАПН Україні, координатор програм для дітей, батьків і фахівців Центру розвитку аутичної дитини Асоціації „СОНЯЧНЕ КОЛО”, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
